Єврейський світ Львова… У нашому місті є такі закапелки, де без декорацій (і не тільки на вулицях, а й у приміщенні) можна знімати фільми з життя єврейської громади XVII-XVIII cтоліть.

Атмосфера цих місць не змінюється із сивої давнини (євреї з’явилися у столиці Галичини приблизно у XIV столітті). Тут свято бережуть вікові юдейські традиції. Тут йде незриме для стороннього ока внутрішнє життя: готують кошерну їжу для вірних, святкують релігійні свята, видають газети і книги. Одна з небагатьох можливостей непосвяченому зазирнути за завісу цього закритого світу – міжнародні фестивалі єврейської культури, які щороку влаштовує Львівський обласний благочинний єврейський фонд “Хесед-Ар’є”.

Конкурсну програму цього дійства символічно проводять у колишньому Єврейському театрі (тепер це Перший український театр для дітей та юнацтва). Організатори фестивалю заявили, що поряд із заглибленням у вікову єврейську тради-ційну культуру прагнуть знищити заяложені стереотипи, “єврейську шароварщину”, яку називають “тумбалалайщиною”. На мою думку, такий крок до “модерного єврейства” найбільш вдався балетмейстерові Львівської опери Сергію Наєнку, який представив на суд журі міні-балет “Люблінський штукар”. Річ ця створена за мотивами твору нобелівського лауреата Іцхака Башевіса-Зінгера (1904-1991). Хореографічна увертюра отримала приз фестивалю за краще втілення роману засобами хореографії.

Сюжет роману – творчість і життєві поневіряння талановитого штукара (фокусника) Яші з польського Любліна (виконавець - Андрій Яхонтов). Слава про циркача йде по всій Польщі, однак він потерпає від безгрошів’я і невизнання (єврейське середовище засуджувало штукарство). Залишивши у Любліні вірну дружину Естер (Наталія Мацієвська), Яша змушений їхати у Варшаву. Там він, хоча й знаходить себе, зате потрапляє в обійми жіночок, які вішаються йому на шию. Одна з них намовляє Яшу вкрасти гроші, використовуючи можливості фокусника. Це йому не вдається, мало того, герой ламає ногу і втрачає можливість виступати. Злам відбувається і в свідомості Яші – він навертається до єврейства, кидає сцену, повертається у Люблін до дружини. Однак там теж не може спокійно жити – аби спокутувати гріхи, Яша замуровує себе у стіні рідного будинку. Через маленьку дірочку в стіні дружина до скону подає йому їжу…

Релігія і дух пращурів, робить висновок автор, важливіша за будь-яке штукарство. Балетмейстер, своєю чергою, мав проявити неабияке штукарство (у позитивному сенсі цього слова), аби втілити ці ідеї на сцені. Спонукуваний “цирковою” музикою Ніно Рота, глядач переноситься в єврейську Польщу минулого століття. Лунають у виставі й традиційні єврейські мелодії. А роль стін, в яких замурував себе герой, “грають” великі сувої білої тканини – всі героїні-коханки, з якими Яша “крутив любов”, виносять ці сувої на сцену і повільно замотують його, ніби “замуровуючи”. Це як сувої Тори, священної для євреїв книги, до якої на схилі життя повернувся колишній штукар.

Юлія ЛІЩЕНКО,  "Високий Замок"  - 08.09.2008